Засоби виразності у публіцистиці Віктора Гюґо

DOI 10.17721/2522-1272.2024.85.6

Олександр Костянтинович Мелещенко,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Навчально-науковий інститут журналістики,
док. філол. наук, професор,
0000-0002-0012-5669

Резюме

З’ясовуються особливості застосування Віктором Гюґо в його публіцистичних творах тропів і стилістичних фігур як засобів текстової виразності, що, власне, і становить мету статті. Голова літературної школи романтиків, поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, опозиційний політик В. Гюґо використовував засоби виразності задля збагачення свого усного та писемного мовлення. Особливо це стосується публіцистичного мовлення, покликаного служити інтересам суспільства, зберігати загальнолюдські цінності, основні права та свободи, захищати скривджених і несправедливо засуджених, викривати знахабнілих чи корумпованих очільників, формулювати суспільні ідеали для майбутніх поколінь.

Для виконання поставленої мети в статті використовувалися методи: роботи з документами, що дало змогу опрацювати наявні теоретичні джерела, вивчити публіцистичні тексти Віктора Гюґо; додатково застосований бібліографічний метод дозволив провести аналіз у статті потоку документів з досліджуваної теми, їхній якісний відбір, що завершилося складанням бібліографічного списку; описовий метод дав можливість описати виражальні засоби в аналізованих текстах; метод стилістичного аналізу дозволив виявити мовностилістичні засоби в аналізованих текстах; метод узагальнення дав змогу підбити результати дослідження.

Тропи та різні фігури мовлення допомагають автору чи мовцю, працюючи в публіцистичному стилі, створити певні образи, які відіграють ключову роль у мистецтві аргументації публіциста з метою впливу на аудиторію. У ході цього процесу донесені тропами та стилістичними фігурами образи стимулюють уяву читачів і слухачів, підвищуючи тим самим ефективність очікуваного впливу.

Блискуче освічений Віктор Гюґо у кожний період свого життя – у молодості, зрілості та старості – насичував власну публіцистичну творчість засобами виразності – лексичними (літературними тропами) та синтаксичними (стилістичними фігурами). Серед тропів цей автор найбільше використовував порівняння, епітет, метафору, персоніфікацію, уособлення, алегорію, метонімію, синекдоху, гіперболу, літоту, перифраз, іронію, сарказм. Серед стилістичних фігур – запитання і відповідь, риторичне запитання, риторичний оклик (риторичний вигук), ампліфікацію, алюзію, анафору, епіфору, епанафору, антитезу, оксиморон (оксюморон), парцеляцію, полісиндетон, градацію, лексичний повтор, парадокс. Це робило його манеру письма, а також усне мовлення яскравим, виразним та ефективним, про що опосередковано свідчить популярність письменника та публіциста в тогочасному французькому суспільстві, великі наклади його окремих книжкових видань і «романів-фейлетонів» у газетах, переклади його творів на іноземні мови.

Ключові слова: тропи; стилістичні фігури; засоби виразності журналістського й письменницького текстів; публіцистика; Віктор Гюґо.